Телефони в школах України: правила 2026 і досвід Фінляндії

Ранок у школі. В одному класі діти, заходячи, здають телефони в бокс на вчительському столі — і забирають аж після уроків. У сусідній школі телефони лежать у шафках чи сумках: правило стосується не місця, а часу — не більше години на день. А десь смартфон так і живе в кишені — і час від часу підсвічується під партою.

А як у школі вашої дитини? Якщо ви не знаєте відповіді — ви не одні. І саме зараз, влітку, школи вирішують, якими будуть правила користування телефонами з вересня. Держава свідомо лишила це рішення їм — а отже, і вам.

Чому ми пишемо про телефони в школах саме зараз

Рік тому сталося те, що змусило говорити про смартфони в школах увесь світ: Фінляндія — країна, з якої десятиліттями списували освітні рішення, — законодавчо обмежила телефони на уроках. З 1 серпня 2025 року фінські учні можуть користуватися телефоном на уроці лише з дозволу вчителя і лише для навчальних чи медичних потреб.

За цей рік обмеження запровадили чи посилили десятки країн: за даними UNESCO, станом на 2026 рік ті чи інші обмеження мобільних телефонів діють у 58% країн світу — це 114 держав.

Україна пішла іншим шляхом. Загальнодержавної заборони смартфонів у школах немає — і найближчим часом не буде: на початку липня освітній комітет Верховної Ради одноголосно рекомендував повернути законопроєкт №15105 про обмеження телефонів, планшетів і смарт-годинників на уроках автору на доопрацювання. Аргументи промовисті: закон переклав би на вчителів невластиві їм функції — вирішувати, що є "освітньою потребою", і відповідати за збереження чужих телефонів, — а головне, повна заборона не враховує безпеку дітей в умовах війни. Комітет доручив МОН напрацювати комплексний підхід, а міністр освіти Оксен Лісовий ще раніше окреслив чинну рамку: школи можуть запроваджувати правила самостійно, уклавши соціальний договір між адміністрацією та батьками.

Що це означає на практиці: правила щодо телефонів у кожній школі свої. І політика школи щодо ґаджетів стала повноцінним параметром вибору школи — таким самим, як програма чи харчування. Тож ми запитали школи напряму: як це влаштовано у вас?

Правила щодо телефонів: що кажуть українські школи

Дві школи, які поділилися досвідом, обрали протилежні моделі — і обидві кажуть, що їхня працює.

У школі Generation 22 діє «фінський» варіант — телефони фізично відокремлені від дітей на час навчання. «Діти здають телефони перед уроками. Вони стоять в окремому боксі у вчителя на робочому столі. Під час повітряної тривоги дітям дозволено мати телефон із собою, щоб мати зв'язок з батьками», — розповідає директор школи Тарас Лисюк.

В Alterra School пішли іншим шляхом: регламентується не місце, а час. «В Alterra діяло і діє загальне правило щодо телефонів: час використання — не більше однієї години на день. Кожна школа разом із дітьми визначає, коли і як їм зручно це реалізувати — це може бути після занять або під час перерв. Фізичне місце зберігання телефону — шафка чи сумка дитини — не регламентується. Якщо правило порушується, школа встановлює наслідки: наприклад, наступного дня дитина не має права користуватися телефоном, або телефон здається у тьюторську кімнату і повертається батькам увечері. Ці наслідки завжди обговорюються та узгоджуються спільно на зборах школи. Під час повітряної тривоги телефон знаходиться у дитини — для зв'язку з рідними. Система працює ефективно, тому змін у цьому питанні немає», — розповідають у школі.

Зверніть увагу на дві речі, спільні для обох моделей. Перша: у момент повітряної тривоги телефон опиняється в руках дитини — це та межа, яку не перетинає жодна українська школа, хай якими суворими є її правила. Друга: правила не спущені згори, а домовлені — з дітьми, з батьками, на спільних зборах. Розбіжність лише в тому, кому належить контроль протягом уроку: боксу чи самій дитині.

І це не випадково. Телефон для української дитини — це зв'язок із батьками під час повітряної тривоги, і будь-які правила школи мусять давати на це відповідь. Освітня омбудсменка Надія Лещик наголошувала на цьому ще торік: повна заборона за європейським зразком у наших умовах неможлива. Питання не «забороняти чи ні», а «як саме організувати».

Що кажуть психологині: справа не в боксі, а у відчутті безпеки

Ми запитали дитячих психологинь, як обмеження телефонів впливають на тривожність дітей — і відповіді обох зійшлися в головному: працює не правило, а передбачуваність.

«У своїй практиці я неодноразово зустрічала дітей, які спокійно залишали телефон у спеціальному боксі на початку уроку, коли вчитель пояснював: "Під час повітряної тривоги ви одразу отримаєте свої телефони, щоб мати можливість зв'язатися з батьками". Таке правило працює не тому, що дитині дозволяють користуватися телефоном, а тому, що вона знає: у критичній ситуації її потреба у безпеці буде врахована. Натомість жорстка заборона без пояснення, коли дитина не розуміє, як діятиме під час небезпеки, лише підсилює тривожність і може навіть заважати концентрації на навчанні», — пояснює практична психологиня Марія Рудькова.

Вона наводить приклад із практики: «Хлопчик молодшої школи щоранку плакав перед уроками, тому що боявся залишитися без телефону. Згодом з'ясувалося, що його найбільший страх звучав: "А якщо буде тривога, а мама не знатиме, де я?" Після того, як школа запровадила правило — телефони зберігаються у спеціальному боксі, але під час повітряної тривоги їх одразу повертають дітям, — рівень його тривоги суттєво знизився. Змінилося не правило, а відчуття безпеки, яке воно давало. Саме тому я завжди кажу, що дитині важливо знати не лише що вона повинна робити, а й чому це правило існує. Коли дорослі пояснюють свої рішення, дитина легше їм довіряє».

Психолог, дитяча і підліткова психотерапевтка Міла Мінченко звертає увагу, що ризиковані обидві крайнощі: «Емоційній рівновазі шкодять не самі ґаджети, а дві крайнощі: повна заборона та безконтрольне їх використання. У першій дитина відчуває ізоляцію, страх невідомості і відсутність зв'язку з опорною фігурою батьків. У другій — є ризик потрапити в хаотичний потік новин, відволікатися на телефон під час навчання, брати на себе непосильну роль "рятувальника родини".

Ключ до спокою дитини — у відповідальності дорослих, встановлених зрозумілих для всіх правилах і чітких алгоритмах. Наразі одне з найкомфортніших рішень для всіх учасників процесу — зберігання телефонів у боксі під час уроків плюс залізна впевненість: пролунає повітряна тривога — вчитель видає телефони в укритті, коли всі в безпеці, для дзвінка рідним. Коли вчитель діє впевнено, за зрозумілим усім планом, а батьки демонструють довіру до педагогів, емоційну стійкість і турботу про безпеку родини, дитині легше віддавати відповідальність про себе дорослим. Світ довкола стає більш структурованим, передбачуваним, зрозумілим, а значить — значно безпечнішим. Саме це зменшує рівень тривоги».

Батьки: між «заборонити 100%» і «категорично проти»

Наскільки гарячою є тема, добре видно з дискусії під нещодавнім дописом народного депутата Романа Грищука про долю законопроєкту: десятки батьків і вчителів зійшлися в коментарях у суперечці, де є все — крім єдиної думки. Одні пишуть «заборонити 100%» і розповідають, як діти сидять у телефонах «під партою, поки вчитель не бачить». Інші — «категорично проти: в країні війна, у дітей має бути зв'язок». Помітно, що найбільше підтримки збирає компромісна формула — та сама, яку описували наші співрозмовниці: телефони в боксі, але з гарантованою видачею під час тривоги.

Показові й голоси з досвідом. Вчителька, яка працює в Литві, де заборона в її школі вже діяла, попереджає: сама заборона — лише половина справи; без прописаних деталей (хто зберігає, що за порушення, як батьки зв'яжуться з дитиною) весь тиск ляже на школи та вчителів. А мама, чия першокласниця ходила до школи зі смарт-годинником, чесно визнає: повноцінною заміною телефона для зв'язку він не став. І чи не найчастіше повторюване питання дискусії — юридичне: хто відповідає за телефон, який учитель забрав чи взяв на зберігання? Поки закон мовчить, кожна школа відповідає на нього по-своєму.

Чому світ дивиться на фінську школу

Щоб зрозуміти, чому фінське рішення стало світовою новиною, треба згадати, ким Фінляндія була для освітнього світу. У 2000-х її учні стабільно посідали перші місця в міжнародному дослідженні PISA — без репетиторів, без муштри, без стандартизованих тестів. «Фінське диво» стало брендом: на нього рівнялися, його копіювали.

Копіювали й цифровізацію: коли з 2018 року фінські школи почали роздавати учням ноутбуки замість паперових підручників, багато країн зробили так само — за логікою «якщо це робить Фінляндія, це працює».

А потім Фінляндія передумала. І ось як це відбувалося:

Заборона смартфонів у Фінляндії: хронологія

• Грудень 2023 — публікація результатів PISA 2022: найбільше падіння в історії фінських вимірювань. Порівняно з 2012 роком учні втратили в середньому понад 20 балів у математиці, читанні й науках. І промовиста деталь: 41% фінських учнів визнали, що цифрові пристрої заважають їм зосередитися на уроках математики — при середніх 30% по країнах OECD.

• Осінь 2024 — перша вірусна хвиля: «Фінляндія повертає паперові підручники». Насправді це були рішення окремих муніципалітетів, а не національний закон, — але світові заголовки цю деталь загубили.

• Березень 2025 — конституційний комітет парламенту одностайно визнав: обмеження смартфонів на уроках не порушує фундаментальних прав учня, бо захищає його право на безпечне навчальне середовище.

• 30 квітня 2025 — парламент ухвалив закон про обмеження телефонів у школах.

• 1 серпня 2025 — закон набув чинності разом зі збільшенням навчальних годин на базові предмети.

• 2026 — в України дискусія досягла піку: заява МОН, законопроєкт у Раді — і школи, які вирішують самі.

Фінська реформа — не лише про телефони

Український переказ фінської історії зазвичай закінчується на смартфонах. Але телефони — лише найпомітніша частина значно ширшої корекції. Ось решта — від найрезонанснішого до найтихішого.

«Фінляндія визнала помилку»? Паперові підручники і цифровий баланс

Саме так звучали заголовки — і саме ця драма зробила новину вірусною: країна-взірець розвернулася. Частина муніципалітетів справді повернула паперові підручники після років навчання з ноутбуків: учителі та батьки пов'язали тотальну цифровізацію зі зниженням успішності й концентрації — діти поспішали виконати завдання, щоб перемкнутися на ігри чи соцмережі в сусідній вкладці. Нові шкільні будівлі проєктують уже без модних «відкритих просторів» — на користь класів, де можна зосередитися.

Але чесна версія скромніша за заголовки: Фінляндія не відмовилася від технологій. Вона прибрала їх з ролі «господаря уроку» і повернула в роль інструмента. Закон про телефони — не конфіскація на вході: діти носять телефони з собою, а школа зобов'язана мати чіткі правила, коли й де ними користуються. Паралельно школи так само зобов'язані навчати цифрової грамотності. Це не «назад у минуле» — це «технології за розкладом».

Цікаво, що деяким українським школам цей баланс шукати не довелося — вони від початку не робили ставку на тотальну цифровізацію. «Ми ніколи не замінювали підручники ґаджетами повністю. В Alterra баланс зміщений у бік взаємодії з фізичними носіями, тому переглядати систему через "тотальну цифровізацію" нам не довелося. Екрани та телевізори в класах використовуються виключно як допоміжний інструмент: для наочних презентацій, навчальних відео або динамічних танцювальних руханок. Робота з персональними ґаджетами — ноутбуками чи планшетами — є точковою: у середній та старшій школі діти залучають їх для інтерактивних завдань, як-от квізи на платформі Kahoot, або для проєктної діяльності. Така активність займає не більше 15% від загального часу занять», — розповідають в Alterra School.

Той самий принцип «техніка під задачу, а не задача під техніку» — і в оснащенні школи: «В кожному класі є телевізор або проєктор. У школі є ноутбуки, які використовуються під час профільних предметів, що потребують роботи з технікою. Водночас навчальний процес точно не зав'язаний на постійному використанні ґаджетів. Сучасний освітній простір — це не про кількість техніки, а про те, наскільки він стимулює допитливість, самостійність і бажання пізнавати світ. Саме тому простір школи для нас — це книжкові полиці, матеріали для досліджень, місця для командної та самостійної роботи».

Важливий український контекст, чому питання шкільної техніки варто ставити прямо: аудит Рахункової палати показав, що 46,6% українських закладів освіти працюють на комп'ютерній техніці 2005–2011 років випуску, а у 39,6% шкіл пристроїв бракує — у середньому два-три учні на один комп'ютер. Тож «обмежимо особисті ґаджети» без власної техніки школи може означати просто менше цифрової освіти.

Більше часу на основи

Ця складова реформи звучить нудно, але саме вона — про якість навчання щодня: Фінляндія додала навчальні години на рідну мову й математику. Не нові теми, а більше часу на глибоке засвоєння того, що вже є в програмі. Це пряма відповідь на падіння базових навичок — і готовий рецепт для української дискусії про освітні втрати: не інтенсивніше, а глибше.

Деякі українські школи дійшли того самого висновку ще до фінського закону. «В Generation 22 вже два роки поспіль збільшені години на математику та англійську мову. Також додані години в загальний розклад з рідної мови. Це дозволило підняти читацьку та письмову грамотність», — каже директор школи Тарас Лисюк.

В Alterra School той самий ефект досягають гнучкістю замість додаткових годин: «Ми часто коригуємо розподіл навчальних годин, однак не змінюємо базовий обсяг, передбачений освітньою програмою. Для цього в нас передбачені години напрацювання навичок з тьютором та інші формати, що дозволяють гнучко реагувати на освітню ситуацію кожного учня. Адже як подолання освітніх втрат, так і супровід обдарованих дітей потребують індивідуальних рішень».

Підтримка кожної дитини: групи до п'яти учнів

Найглибша — і найменш помічена в Україні — частина реформи стосується дітей, яким потрібна додаткова підтримка в навчанні. У 2025–2027 роках Фінляндія перебудовує систему: менше паперової роботи для вчителів, більше гнучкості, а класні вчителі ведуть групи підтримки не більш ніж із п'яти учнів — зі спеціальними педагогами на підхваті.

Ми запитали Олену Цимбаленко, наскільки ситуацію з фінською освітньою реформою можна порівняти з українськими реаліями:

«Важливо розуміти, що фінська освітня модель не передбачає інклюзивного навчання для всіх без виключення учнів з особливими освітніми потребами. І в даному випадку йдеться про максимум 5 учнів які потребують підвищеної уваги вчителя чи асистента, але при цьому готові до навчання за загальноосвітньою програмою. Таким учням в межах програми можуть надаватися простіші завдання, більше часу на засвоєння матеріалу, якісь уроки проводитись в індивідуальному форматі і т.д. При цьому паралельно діють спеціальні класи та спеціальні школи для дітей, яким з тих чи інших причин не підходить інклюзивне навчання.

З того що міняється згідно останніх нововведень — система стає гнучкішою, оцінюється кожна конкретна ситуація з огляду особливостей дитини, кількості учнів в класі, навантаження вчителя і т.д. — аби визначити як краще діяти в інтересах кожної дитини.

Це фактично персоналізований підхід, який грунтується на тому, що немає одного правильного рішення для всіх. Розбиратись в кожній окремій ситуації — це справжня Інклюзія за яку варто боротись. Бо Інклюзія це не лише про дітей з особливими освітніми потребами. Це про дотримання інтересів кожної дитини і людини в громаді.»

Довідково: Олена Цимбаленко — корекційна педагогиня, засновниця освітніх проєктів (київський ліцей «Елісен», дитячий садок «Тут ростуть», київський ліцей «Симфонія») та авторка книги «Справа не в діагнозі».

Такий самий «оцінюємо кожну ситуацію» підхід — у практиці українських приватних шкіл. В Alterra School класи обмежені 12 дітьми, а рішення про навчання дитини з особливими освітніми потребами ухвалюють після чесної оцінки: «Для нас важливо зрозуміти, чи справді ми зможемо бути корисними дитині, чи комфортно буде їй у класі, чи буде навчання ефективним як для неї, так і для всієї групи. Якщо на всі ці запитання ми можемо чесно відповісти "так", тоді починаємо співпрацю з родиною. За нашими спостереженнями, оптимальним є формат, коли в класі навчається одна дитина з особливими освітніми потребами — це дозволяє забезпечити необхідну увагу, підтримку та комфортне освітнє середовище для всіх учасників навчального процесу».

Для батьків тут простий практичний висновок: питання «скільки у класі дітей, що потребують підтримки, і як вона організована» — легітимне і важливе. Фінляндія щойно визнала його настільки важливим, що прописала в законі.

Що з цим робити батькам: 5 питань школі при перегляді

Якщо ви обираєте школу або хочете зрозуміти правила у своїй — ось п'ять питань, по одному на кожну тему, яку зачепила фінська реформа. Зберігайте й пересилайте у батьківський чат.

1. Телефони. Де фізично перебуває телефон моєї дитини під час уроку, як вона зв'яжеться зі мною під час тривоги — і що сталося, коли правило востаннє порушили? Конкретна історія скаже більше за будь-яку декларацію; відповідь «у нас заборонено» без деталей — привід перепитати.

2. Папір і цифра. Як у навчанні розподілені паперові та цифрові інструменти — і чи переглядала школа цей баланс за останні роки? «Живий» баланс періодично переглядають; «у нас усе в планшетах з 2020-го без змін» — привід розпитати глибше.

3. Базові навички. Як школа працює з математикою та мовою після років дистанційки — чи є додаткові години, як виявляють і закривають прогалини конкретної дитини? Фінський принцип «глибше, а не більше тем» — хороший орієнтир для оцінки відповіді.

4. Підтримка дітей. Скільки в класі дітей, що потребують додаткової підтримки, і як вона організована — асистенти, індивідуальні формати, робота з класом? Це питання не «проти» інклюзії, а про те, чи вистачає уваги кожній дитині — включно з вашою.

5. Шкільна техніка. Які пристрої надає сама школа і для яких навчальних задач? Якщо школа обмежує особисті ґаджети, але не має власної техніки, — дитина просто випадає з цифрової частини навчання.

Якщо хочете, щоб хтось пройшов цей шлях разом із вами — від списку шкіл до фінального рішення, — у School Navigator є освітній супровід: консультантка допоможе поставити школам правильні питання і зважити відповіді саме під вашу дитину.

А тепер — до вас: ви б погодилися, щоб телефон вашої дитини на час уроків лежав у боксі? Напишіть у коментарях — нам справді цікаво, де сьогодні проходить ця межа для українських батьків.

Дякуємо школам Alterra School і Generation 22 та психологиням Марії Рудьковій і Мілі Мінченко, а також корекційній педагогині Олені Цимбаленко за коментарі.

Матеріал підготовлено на основі даних Міністерства освіти і культури Фінляндії, звіту OECD за результатами PISA 2022, позиції МОН України, аналітики ZN.UA та огляду реформ NCEE, НУШ про рішення комітету.