Офіційна інформація
1 березня у своєму телеграм-каналі міністр освіти науки України Сергій Шкарлет опублікував результати перемовин із міністром освіти Республіки Польща:
«З паном Чарнеком обговорили наслідки жорсткої, ганебної та широкомасштабної агресії Російської Федерації. Звернувся до колеги з проханням невідкладно припинити всі відносини з Російською Федерацією в галузі освіти й науки, а також офіційно у своїх виступах і заявах засудити дії РФ та висловити підтримку Україні» – зазначив Сергій Шкарлет.
Міністр освіти Республіки Польща своєю чергою запевнив у абсолютній підтримці України та її народу. За його словами, Республіка Польща засуджує варварські дії РФ щодо України та вже розірвала всі освітні, наукові та дослідницькі відносини з країною-агресором, заявивши про це публічно на найвищому рівні.
Вже зараз Польща – одна з країн, що активно приймає українських громадян, які вимушено покинули свої домівки. Пан Чарнек запевнив, що з боку всіх польських закладів освіти українці можуть розраховувати на всіляку підтримку дітей та їх подальше навчання.
Пан Чарнек зазначив також, що вже звернувся до ректорів університетів Польщі з проханням відтермінувати оплату за навчання та проживання для українських студентів у зв’язку з атакою рф.
Нижче ми надаємо результати співпраці українських освітян з польськими на території Республіки Польща задля українських тимчасово переміщених вчителів та батьків з дітьми шкільного віку.
Інформація від наших активних освітян
Активною представницею освітян, яка почала робити конкретні дії для організації навчання дітей з України, стала замісник директора та керівник центра дистанційної освіти школи «Афіни» Тетяна Швець. 16 березня Тетяна повідомила:
«На початку війни з'явилося кілька приватних ініціатив від моїх колег поляків. Вони звернулися до мене і ми почали діяти. Католицька приватна школа під Краковом запропонувала поселення та навчання наших дітей, тому до них я відправила близько двадцяти вчителів з дітьми. Також дві приватні ініціативи у Варшаві забезпечили дітей навчанням з нашими вчителями без поселення».
Пані Тетяна створила базу наших вчителів в Польщі, наразі там понад 300 осіб у різних містах. Всі дані вона передала польським директорам, які готові підтримувати українську освіту у військовий період. Пані Тетяна також створила базу наших психологів, які перебувають в Польщі, і теж надала її польським колегам. Згадані приватні ініціативи навіть обіцяють фінансову винагороду українським вчителям за їх працю з дітьми.
АЛЕ. Це виключно приватні ініціативи, фундації, які вирішили таким чином підтримати нашу освіту. Їх небагато. Пізніше було створено групу з польських представників міського самоврядування різних міст, освітніх асоціацій та представника МОН Польщі. Пані Тетяна увійшла до цієї групи. І ось тут ситуація і стала більш зрозумілою.
На сьогодні в Польщі знаходиться понад 700 тис. наших учнів, 85 тис. вже пішли до шкіл Польщі, публічних (безплатних). Щоденно кількість таких дітей збільшується. На початку ситуація була вкрай розбалансована. На наших зборах я говорила полякам, що потрібно систематизувати надання можливості навчання нашим школярам, а не думати, як адаптувати їх до польської системи шкільної освіти.
Відтоді представник міністерства освіти Польщі написав офіційний лист, що вони потребують від нашого МОНа офіційне звернення до них з таким проханням. Такий лист від українського МОН надійшов до Міністерства освіти Польщі, після чого польська сторона розпочала активну фазу систематизації освіти наших дітей.
АЛЕ. «Тут ми зіткнулися із в юридичними перепонами. По-перше, не всі публічні школи мають вільні приміщення, щоб надати їх нашим учням. Щодо приватних, то не всі школи готові робити це без фінансування. По-друге, для того, щоб відкрити український(і) клас(и) в польській школі, це повинно бути врегульовано на законодавчому рівні, коли школа має право на відкриття міжнародного відділу у себе. Це питання і юридичні, і фінансові. Наразі вони знаходяться в процесі вирішення на рівні МОНа Польщі. На сьогодні вже є офіційний документ МОНа Польщі про врегулювання питань освіти для українських учнів» – пояснює Тетяна Швець.
Найбільш активними є варшавські директори, бо їх підтримує департамент освіти Варшави. Є список шкіл, які готові приймати наших вчителів. Він пересланий нашим вчителям у Варшаві. Тобто потрібно розуміти, що польські школи:
а) не готові відкривати у себе українські класи, тому що такий крок не врегульований ні юридично, ні фінансово;
б) не всі наші вчителі в Польщі готові працювати на волонтерських засадах.
Тому питання вирішуються, але повільно. Залучені всі рівні – від МОНа до окремих міст і приватних ініціатив. Діють деякі суботні школи. Є також малі міста Польщі, в яких про відкриття українських класів мова взагалі не йде. Є батьки, які віддали своїх дітей до польських шкіл, це їх вибір. Поляки роблять все можливе і неможливе, щоб допомогти нашим дітям. Позаяк можуть і юридично, і фінансово.
Пані Тетяна підсумувала загальну ситуацію:
«Колеги, потрібно розуміти, що збереження української освіти наших дітей, це не лише наше бажання, а й можливості іншої країни. Польща вже лопається від нас. Варшава і Краків вже закрилися на прийом біженців. На мій погляд, важливим є ось що – щоб наші вчителі не залишилися за кордоном. Бо в країнах перебування вчителів запрошують на безплатні курси для вивчення польської, литовської та інших мов. Деяким з них немає куди вертатись, їхні домівки зруйновані, вони ймовірно залишаться за кордоном. Зараз поляки активно розробляють механізми працевлаштування наших вчителів у них. А в Польщі такий самий кадровий голод серед освітян, як і в нас.
Дехто з моїх знайомих вчителів з приватних шкіл говорять про те, що
приватні школи не витримають, бо батьки не будуть платити, а значить вчителі не отримуватимуть зарплатню. На мій погляд, це саме та ділянка, яку варто опрацювати. Бо батьки, які хочуть повернутися, не віддають своїх дітей до польських шкіл, а навчаються завдяки онлайн-ініціативам приватних шкіл та держави. Ініціативи мають попит. Тут немає питань. Хвилюватись потрібно за те, щоб вчителі після нашої перемоги повернулись в Україну».
Інформація від вчителів, які влаштувались на роботу в Польщі
Щодо українських вчителів, які вимушені були покинути територію України, Польща готова їх працевлаштовувати. Нижче поради двох вчителів з України, які працевлаштувались у Польщі.
Віталій Хмара в Польщі опинився у четвер 17 березня. Наступного дня надіслав 25 резюме англійською, а вже в понеділок отримав запрошення на співбесіду і влаштувався на роботу викладачем історії та географії на пів ставки.
За його словами, йому дуже допомогло те, що він володіє англійською на рівні upper intermediate. Для пошуку вакансій Віталій скористався сайтом для освітян у Вроцлаві , а також заповнив анкету ініціативи Teach for Poland.
Роботодавець попросив перекласти диплом і додаток до нього польською. З собою у Віталія був переклад диплому англійською. Нещодавно Польща прийняла новий закон, що можна працювати без запрошення та карти, але потрібно отримати податкову ідентифікацію PESEL.
Пані Інна також влаштувалась на роботу вчителем в Польщі. Колегам, які шукають роботу в цій країні, вона радить обійти школи та садочки, що знаходяться поруч з місцем проживання і запитати про наявні вакансії в адміністрації. На відміну від Віталія, пані Інна володіє польською і має карту поляка, яку отримала за два тижні до війни. І відповідно мала переваги у порівнянні з іншими пошукачами.
Роботу та корисні посилання для вчителів можна знайти у цьому чаті.
Інформація від батьків
12 років
Молодша донька зараз відвідує польську школу. Моя старша знає польську (вчила раніше, а зараз повторює і практикує). Саме вона писала і телефонувала до найближчих шкіл. Молодшу доньку взяли до третьої, у двох попередніх сказали, що немає місць.
12, 9 та 5 років
Діти ходять до місцевої польської школи. Нам допомогла сусідка. Просто завела нас до секретаря школи, ми написали заяви, дітей прийняли. Найменшій нічого, вона в третьому класі, каже, що на уроках легко, правда, дисципліна кульгає у порівнянні з нашою школою. Домашнього не задають, тому вона паралельно ще вчиться в українській школі дистанційно.
Старша, шостий клас, суто на дистанційному. Тиждень походила в польську школу і я зрозуміла, що це не має сенсу.
8 та 6 років
Одна дитина відвідує садок, друга школу. При поселенні познайомились з сусідкою. Вона допомогла влаштувати дітей в освітні заклади. Школа хороша, дитині там добре, хоч і польскої не розуміє. Вчителька дуже чуйна і з розумінням віднеслась до цього.
6 років
Поки навчаємось онлайн у нашій школі в Україні. Але хотілось би знайти школу неподалік, щоб дитина мала можливість вчитись очно та вивчати польську мову.
10 та 13 років
Діти вже навчаються в польській школі. Можливість знайшли через застосунок Duolingo та Polish NEMO.
6 років
У Києві відновилась дистанційка в нашій школі. Виходимо онлайн до наших вчителів.
11 та 9 років
Діти вже ходять до школи. Звернулась самостійно до найближчої школи.
8 років
Ми зупинились в місті й тут записались до місцевої школи, яка організувала навчання для дітей з України.
12 років
Пішла в американську міжнародну школу, без ніяких знижок для українських дітей.
9 років
Я особисто шукала державні школи поблизу житла за допомогою Google Maps, відвідали кілька з них, але одна не підійшла до наших очікувань, а інша не мала вільних місць у класах. В третю нас взяли без проблем, дітям і нам все подобається, хоча мову знають вони поки погано.
7 років
Звернулись до директора найближчої школи. Він сказав, у якій школі набирають класи з українськими дітками. Нас там записали і ось якраз сьогодні зателефонували, що набрався клас і нас запрошують на навчання.
11 і 15 років
Звернулись до школи за місцем фактичного проживання в Польщі, про яку повідомила хазяйка готелю, де мешкаємо. 11-річну доньку прийняли в цій середній школі дуже добре: забезпечили канцелярією та іншим. Персонал дуже привітний. Вони розповіли, де знаходиться старша школа [технікум] для 15-річної дитини. Пішли туди – доньку також прийняли. В обох випадках з нами спілкувались особисто директори закладів, дуже привітні, уважні, класні.
15 років
Син не навчається в польській школі, оскільки відновилось дистанційне навчання в ліцеї в Україні.
6 років
Найкращий варіант – рідна школа і рідна мова, тобто вдома в Україні, але на даний час це неможливо, і тяжко як для дітей, так і для батьків. Дуже вдячна Польщі. Було не просто, ми обійшли 10 шкіл поки знайшли місце.
На даний час моя дитина ходить до класу зерувка (прескул), а в Україні ходила до першого класу. Рівень викладання дуже відрізняється. Тут майже не задають домашніх завдань. Для того, щоб не втратити ті знання, які вже дитина набула в українській школі, ми по вечорам займаємося самостійно.
Поки не вийшла на роботу, можу приділяти цьому увагу. Школа мені подобається, і вчителі, і керівництво, і діти дуже добре ставляться до моєї дитини. Синові дуже подобається. Раз на тиждень вони ходять на екскурсії, до музеїв чи театрів. Школа допомагає нам з усіма питаннями, з якими ми звертаємось. Це для мене наразі головне. Тому що бачила багато постів, в яких батьки казали, що над нашими дітьми в польських школах сміються, а вчителі та керівництво ніяк не підтримують їх.
8 років
Школа находиться біля нашого будинку, ми підійшли і запитали, чи є можливість долучитися. В школу нас взяли без проблем.
13 років
Дитина навчається онлайн зі своїм класом, тому що плануємо скоро їхати додому в Україну. Інтернет трохи вибиває, але з цим жити можна. На цей час нам тут дуже зручно.
4 та 6 років
Старша дитина в Україні вже ходила до першого класу. В Польщі ж до школи йдуть з 7 років. Мені не сподобалось те, що дитина має ходити знов до садочка. Для мене було дико, що у школі не планували створювати україномовний клас, щоб діти швидше адаптувались, інтегрувались і долучились до місцевого колективу. Вони вирішили додавати по 3-4 дитини до кожного класу. Я як психолог з цим не погоджуюсь.
Дітям дуже складно, вони не знають навіть алфавіту. Мої діти пішли у школу в міксовану групу, де діти різного віку. Син спочатку продовжив навчатись у Всеукраїнській онлайн школі. А зараз наша школа відновила онлайн-навчання. При цьому він зарахований у місцеву школу, щоб навчатись польської мові. Це все дуже складно. Але ми знайшли ось такий вихід із ситуації.
Батьки, з якими я спілкуюсь, у паніці через те, що дітей потрібно кудись терміново «запхнути». Так не має бути. Дитині потрібно дати час для адаптації. Не потрібно в перший день дитину кудись терміново віддавати, наче це щось дуже швидко змінить. Дитина не вивчить мову так швидко. Їй потрібен спокій. Пройти усі етапи адаптації у своєму власному темпі. А не у стресі, на уроках, де вона нічого не розуміє. Ну який сенс?
Усім потрібен час. Я дійсно рекомендую продовжувати онлайн українську освіту. Паралельно з цим, у спокійній атмосфері вчити польську мову. І тільки потім йти до польської школи. Щоб у дитини не почала розвиватись ненависть до польської мови та оточення.
4 та 9 років
Старша дочка вчиться онлайн зі своєю школою в Києві. Молодша відвідує садочок у Варшаві.
10 років
Ми довго вагались чи варто йти серед року до школи в Польщі. Вирішили спробувати після того, як у соцмережах почали з’являтися повідомлення і запитання в групах, як можна продовжити навчання дітям з України в Польщі.
Почала шукати в гугл-картах перелік найближчих шкіл. Звертала увагу на те, як далеко знаходиться, чи варто буде переходити дорогу. У кожної школи є своя сторінка в Інтернеті або ж навіть цілий сайт. Отож я ознайомилася з 5 школами навкруги. Кожна школа має свого патрона, або названа на честь відомої людини, що на мою суб’єктивну думку відображається і в культурі школи.
Школа, на якій ми зупинили свій вибір, і в якій нас погодились прийняти, має патрона діяча культури і митця. На сторінці можна прочитати останні новини, які свята чи активності проходять в школі, або в яких заходах беруть участь учні, є фото, інколи навіть посилання на сторінки в соцмережах. Можна перейти та подивитися ще більше фотографій і для себе скласти картинку, чи відгукується вам ця культура чи ні. Звертала увагу на відгуки, їх також можна знайти в гугл-картах.
Питання прийняти учня до школи чи ні є безпосередньою відповідальністю директора закладу.
Ми попросили знайому, яка працює у сфері нерухомості, домовитися з директором про зустріч, і бути з нами, щоб допомогти в бесіді, адже мої знання польської мови на дуже базовому рівні. Я здебільшого все розумію, але підтримувати бесіду не можу.
На зустрічі все склалося дуже позитивно, ми оформили заяву, нам видали ключ від шафки, де дитина має зберігати свій верхній одяг і речі, і сказали приходити вже завтра зі змінним взуттям.
Під час візиту до директора я помітила іще трьох українських мам, які прийшли домовлятися за своїх дітей. Їх зустріла жінка в школі, яка, як виявилось згодом, є міжкультурним консультантом, і працює в школі кілька днів на тиждень, знає українську і допомагає у перемовинах і оформленні заяви.
Варто зазначити, що адміністрація школи дуже позитивно налаштована. Уся розмова тривала менш як 15 хв.
Очікування першого дня для доньки було дуже стресове. Вона дуже переживала, як її приймуть, чи зможе вона щось зрозуміти чи пояснити, ми підтримували її, налаштовували на позитивний лад, мовляв, розцінюй все як новий досвід, експеримент, нехай все буде легко.
Ранком першого дня, коли йшли до школи, зустріли дівчинку з мамою. Ми познайомилися і виявилось, що вони живуть в нашому домі і йдуть в ту саму школу, та ще й до того ж класу. Настрій в доньки одразу покращився, той факт, що хоч одна людина буде її розуміти, надало впевненості.
Перший день, як і перший тиждень, минули досить швидко і насичено: нові слова, знайомства, культура.
Адаптація ще триває, адже мова не так швидко вчиться, та й брак книжок дається взнаки. Поки що підручники нам не видали, тому домашнє завдання виконує тоді, коли дають роздруківки або матеріали.
На уроках дозволяють користуватися телефоном, де можна відкрити програму Google translate – це дуже помічна річ, каже донька.
Вона у нас творча, тому їй подобаються уроки малювання, природознавство, музика, вони тут проходять у досить інтерактивній формі. Є багато свободи.
В Києві ми вчились в школі, де був нахил на конструювання, програмування, тому зараз на уроках по Scratch, навіть з польськими термінами, вона отримує гарні оцінки, бо проходила цей матеріал.
На додаток можна ще подякувати школі, що ще й годують, і навіть смачно.
Також паралельно донька виконує домашні завдання в українській школі й домовляється про онлайн-консультації з класним керівником по пройденому матеріалу. Це не створює великого навантаження, скоріш дає почуття стабільності. Сподіваємося отримати табель успішності в кінці року.
7 клас
Дитина навчається тільки у місцевій школі, бо на українську школу не вистачає часу. Відвідує також спортивну школу та футбольний клуб «Погань».
Від автора статті
Мені не хочеться робити однозначних висновків. Я зібрала різні точки зору та сценарії, щоб читачі зробили свої висновки, виходячи з особливостей своєї ситуації.
Ми готові почути вашу історію та поділитись нею. Залиште свої контакти і ми з вами зв’яжемось.
Дякую за підготовку матеріалу:
засновниці київського приватного дитячого садочка та школи «Ключик» Світлані Грабовій та головній редакторці порталу «Освіта Нова» Анні Печерній.
Якщо цей матеріал для вас був корисним, ви можете надіслати нам вдячність у вигляді грошей на картку Monobank за посиланням
